Пятница, 15.12.2017, 11:23Приветствую Вас Гость | RSS
Лансет
Меню сайта
Категории каталога
ДОКУМЕНТАЦИЯ [17]
Документы которые у Вас должны быть
разное [7]
здесь собраны материалы которые относятся к работе психолога в школе

Каталог статей


Главная » Статьи » ПРАКТИЧЕСКИМ ПСИХОЛОГАМ » разное

ОСНОВНІ ФОРМИ РОБОТИ ПСИХОЛОГА
III. ОСНОВНІ ФОРМИ РОБОТИ ПСИХОЛОГА
До основних форм роботи психолога відносять: психодіагностику, психокорекцію, психопрофілакти¬ку, психологічне консультування.
Психодіагностика - це процедура обстеження психіки індивіда за допомогою спеціальних методик з метою встановлення психологічного діагнозу.
Психологічний діагноз - це опис індивідуальних особливостей психіки конкретної людини. Психо¬логічний діагноз слід відрізняти від медичного та пе¬дагогічного. Медичний діагноз - це резолюція лікаря про наявність чи відсутність тієї чи іншої хвороби або наслідків її перенесення (наприклад, олігофренія, шизофренія, психастенічний невроз, нестійка психопатія тощо). Педагогічний діагноз - це оцінка можливостей навчання або виховання дитини (наприклад, затрим¬ка психічного розвитку, розумова відсталість, соціаль¬но-педагогічна занедбаність, важковиховуваність, обдарованість тощо). Психологічний діагноз - це, по суті, психологічна характеристика на індивіда, в якій описуються притаманні тільки йому особливості інтелектуальної, емоційно-вольової сфер, риси характеру, система цінностей, інтересів тощо.
У психодіагностиці використовуються традиційні методи психології, такі, як спостереження, бесіда, а також специфічні психодіагностичні методики, до яких, зокрема, відносяться тести та проективні техніки.
Ефективність психодіагностики значною мірою за¬лежить від дотримання психологом певних прин¬ципів:
1. Обстеження може проводитись лише з відома батьків та за згодою дитини. (Добре, якщо психолог має можливість на батьківських зборах взяти в усіх батьків письмову згоду на участь дитини у психо¬логічних обстеженнях.)
2. Під час обстеження дитині необхідно забезпечи¬ти фізичний комфорт: вона не повинна відчувати хо¬лоду, задухи тощо; їй має бути зручно сидіти, викону¬вати різні дії, оперувати стимульним матеріалом.
3. Забезпечення психологічного комфорту: дитина не повинна хвилюватися, боятися, сприймати обсте¬ження як іспит. З іншого боку, вона має бути відповідним чином замотивована, зацікавлена в одер¬жанні найкращих результатів при обстеженні інтелек¬ту, і бути максимально відвертою при обстеженні осо¬бистості. Це досягається шляхом організації відповідного спілкування дитини з психологом, за¬вдяки якому між його учасниками встановлюється контакт, невимушені стосунки. У процесі такого спілкування досліджуваному необхідно повідомити, що результати його обстеження є конфіденційними і можуть бути повідомлені будь-кому лише з його власної згоди.
4. Емпатійне ставлення психолога до клієнта. Пси¬холог приймає обстежуваного таким, яким він є, ніяк не оцінює його.
5. Мета психодіагностичного обстеження - з'ясува¬ти причини виникнення і психологічний зміст наяв¬них у клієнта проблем у контексті історії його психічного розвитку.
6. Всебічність психологічного обстеження: діагнос¬туються певні прояви психіки індивіда у різних ви¬дах діяльності. Оскільки жодна психодіагностична методика не має стовідсоткової достовірності, то за¬звичай при діагностиці тієї чи іншої якості викорис¬товується не одна, а кілька методик. Робити виснов¬ки на підставі обстеження тільки за однією методи¬кою не можна.
7. Врахування вікових особливостей досліджувано¬го: обстеження та оцінка його результатів проводить¬ся з орієнтацією на нормативи того віку, в якому зна¬ходиться дитина. Особливої уваги при цьому потре¬бують кризові періоди, оскільки особливості психічного розвитку, які розцінюються як критичні у період поступального розвитку, можуть вважатися за¬кономірними у період криз. Крім того, існують пси¬ходіагностичні методики, призначені для одного віку і непридатні для іншого.
8. Врахування індивідуально-психологічних особ¬ливостей індивіда, а саме: динаміки втомлюваності (від цього залежить тривалість одного психодіагностичного заняття); темпу діяльності (від цього за¬лежить планування обсягу завдань, що пропонуються на одне заняття); інтересів дитини (по можливості, для діагностики підбираються такі завдання або сти-мульїшй матеріал, які відповідають інтересам дити¬ни); контактність, особливості темпераменту, характе¬ру, самооцінки (в залежності від цього психолог підбирає стиль спілкування).
9. Підтримка позитивної мотивації протягом усього обстеження. Для цього слід уникати запитань, мірку¬вань, оцінок, які можуть бути неприємними дитині. Якщо вона під час обстеження переживає невдачу, подібний момент необхідно знецінити. Це дося¬гається шляхом попереджень про те, що завдання
складне, і діти даного віку зазвичай з ним не можуть впоратися, що воно розраховане на дітей старшого віку. Також для підтримки мотивації варто чергувати прості і складні завдання; цікаві і менш цікаві; творчі і репродуктивні.
10. Усі психічні процеси, стани, прояви тісно взаємопов'язані між собою. Тому порушення чи недо¬розвиток одного з них призводять до того, що страж¬дають й інші. Тому під час діагностики необхідно з'ясувати структуру дефекту, тобто відокремити пер¬винні та вторинні відхилення. Наприклад, недоліки мислительних операцій узагальнення та абстрагуван¬ня можуть бути зумовлені недостатністю мовлення; агресивність дитини може бути викликана заниже¬ною самооцінкою тощо.
11. Спрямованість обстеження на діагностику не лише актуального рівня, а й на зону найближчого розвитку. Від цього залежить правильність діагнозу і планування корекційних занять.
12. У процесі обстеження мають виявлятися не ли¬ше недоліки психіки дитини, а й її збережені сторони, оскільки корекційний вплив здійснюється тільки з опорою на те, що у дитини сформоване і добре розви¬нене.
13. Необхідно з'ясувати не лише психологічний зміст тих проблем, які є у дитини, а й її ставлення до них. Адже ефективність корекційного впливу значною мірою залежить від того, наскільки індивід усвідомлює свої вади, прагне їх позбутися і вірить у можливість позитивних змін.
Психодіагностичне обстеження може проводитись в індивідуальній та груповій формі. Вибір форми об¬стеження залежить від мети та від методик, що вико¬ристовуються. Є такі психодіагностичні методики, які можна застосувати тільки індивідуально.
Переваги групового обстеження полягають у тому, що економлять час. Але при цьому ми не можемо роз¬раховувати на високу точність і якість інформації. Під час групового обстеження кожну дитину треба посадити окремо і забезпечити бланком для відповіді та стимульним матеріалом. Групове тестування вико¬ристовується, якщо необхідно обстежити велику кількість дітей. Зазвичай після опрацювання резуль¬татів виділяється декілька дітей, які для уточнення діагнозу потребують більш глибокої індивідуальної діагностики.
Індивідуальне обстеження забирає більше часу, про¬те є якіснішим. Завдяки індивідуальному обстеженню ми маємо можливість одержати додаткову інфор¬мацію, оскільки спостерігаємо за поведінкою дитини під час тестування, фіксуємо її емоційну реакцію на те чи інше завдання тесту, можемо відмітити не лише результат виконання завдання, а й спосіб його досяг¬нення, маємо можливість підтримувати позитивну мотивацію, а іноді й зрозуміти, чому дитина саме так відповіла на те чи інше запитання.
Добір методик залежить також від ситуації обсте¬ження. У психодіагностиці розрізняють ситуацію ек¬спертизи і ситуацію клієнта. У першому випадку об¬стеження проводиться з метою прийняття певного рішення щодо подальшої долі досліджуваного в за¬лежності від результатів. Досліджуваний, таким чи¬ном, може бути зацікавлений у тому, щоб спотворити результати. Тому у ситуації експертизи слід підбира¬ти методики, захищені від спотворення.
У ситуації клієнта, досліджуваний з власної ініціативи звертається до психолога і зацікавлений в об'єктивності результатів. Тому у цьому випадку можна використовувати відкриті тестові методики.
В залежності від мети обстеження, складності про¬блеми, індивідуальних та вікових особливостей досліджуваного, тривалість діагностики може бути різною. В одних випадках для цього достатньо одно¬го заняття, в інших - проводиться від трьох до п'яти занять. При цьому тривалість одного заняття також залежить від віку та індивідуальних особливостей клієнта (для молодших школярів - до 30-45 хв.; для підлітків до 60-90 хв.)
Зрозуміло, що на цьому діагностика не завер¬шується. Вона може органічно продовжуватися під час корекційних занять, повторюватись через певні проміжки часу з метою фіксації змін, що відбувають¬ся у психіці дитини, оцінки ефективності роботи, яку з нею проводить психолог, педагог, батьки.
Психодіагностика може бути самостійним видом діяльності психолога, наприклад, у ситуації експерти¬зи; може передувати і завершувати психокорекцію, може використовуватись як допоміжний прийом у психологічному консультуванні. Велике значення психодіагностика має для психопрофілактики, оскільки до неї вдаються, коли необхідно виділити "групу ризику", тобто дітей, що мають схильність до появи тих чи інших відхилень в особистісному роз¬витку, що можуть призвести до зниження успішності в навчанні або до девіантної поведінки. Н. Я. Семаго виділяє такі види діагностики: скринінгова, яка про¬водиться з групою і спрямована на виділення дітей, що мають певні властивості (наприклад, занижена са¬мооцінка, високий рівень агресивності тощо); поглиб¬лена; динамічне обстеження, за допомогою якого про¬стежується динаміка розвитку, ефективність навчан¬ня, розвивальних або корекційних заходів; підсумко¬ва, метою якої виступає оцінка стану дитини після певного етапу роботи з нею.
Психодіагностичне обстеження проводиться за такими етапами:
1. Запит, завдяки якому формулюється мета обсте¬ження.
2. Збір анамнезу - відомостей про особливості пси¬хофізичного розвитку дитини до моменту обстежен¬ня, зібраних у батьків.
3. Збір інформації про дитину від педагогів.
4. Спостереження за дитиною у різних ситуаціях.
5. Складання програми психологічної діагностики, яка містить мету, перелік методик, обладнання, опис умов та режиму обстеження.
6. Встановлення з дитиною контакту. Створення до¬брозичливих, довірливих стосунків.
7. Бесіда з дитиною на предмет з'ясування кола її інтересів та ставлення до проблеми.
8. Реалізація програми психологічного обстеження з фіксацією результатів у протоколі.
9. Опрацювання результатів обстеження.
10. Первинна інтерпретація результатів окремо за кожною методикою.
11. Цілісна інтерпретація результатів, при якій бе¬руться до уваги відомості з анамнезу та спостережень.
12. Складання психологічного діагнозу, який крім переліку використаних психодіагностичних методик, формальних даних про дитину, опису індивідуаль¬них особливостей її психіки містить аналіз психо¬логічних механізмів виникнення і прояву наявних проблем та рекомендації щодо форми і змісту допо¬моги, якої потребує дитина.
В залежності від змісту і глибини проблеми у по¬ведінці дитини, від причин, що їх зумовили, психолог може рекомендувати:
• обстеження на психолого-медико-педагогічній консультації на предмет направлення до спеціальної школи, умови навчання та виховання якої відповідають потребам дитини (при підозрі на розумову відсталість, затримку психічного розвитку, наявність сенсомоторних вад);
• направлення до лікаря-психіатра, який після ме¬дичного обстеження визначить медичний діагноз і призначить лікування;
• індивідуальне навчання на певний термін, протя¬гом якого завдяки використанню спеціальних ко¬рекційних психолого-педагогічних прийомів до¬лається, наприклад, педагогічна занедбаність, гіперактивність, загальмованість, неконтактність;
• консультацію для батьків, педагогів щодо психо¬логічних особливостей дитини та змісту індивідуаль¬ного підходу до неї;
• психокорекційні заняття;
• психопрофілактичну роботу.
Розробляючи програму психолого-педагогічної до¬помоги, слід відрізняти труднощі, що виникають у дитини через порушення та відхилення у розвитку, від проблем, пов'язаних з надмірними вимогами з бо¬ку батьків або педагогів до дітей без врахування психологічних особливостей віку та можливих індивідуальних варіантів проживання цього віку тією чи іншою дитиною.
Психокорекція (у перекладі з латинської - це по¬правка, часткове виправлення або зміна), за визна¬ченням Г. С. Абрамової, це вплив психолога на дис¬кретні характеристики прояву внутрішнього світу людини. І. В. Дубровіна розглядає психокорекцію як форму психолого-педагогічної діяльності, спрямова¬ну на виправлення таких особливостей психічного розвитку, які не відповідають гіпотетичній опти¬мальній моделі нормального розвитку.
Психокорекцію необхідно відрізняти від психо¬логічного консультування та від психотерапії. Психо¬логічне консультування та психотерапія передбача¬ють глибоке проникнення у внутрішній світ клієнта та зміни його поглядів на себе та свої стосунки із зовнішнім світом. Ефективність психологічного кон¬сультування та психотерапії значною мірою залежить від особистісної зрілості клієнта, від його здатності до самоусвідомлення. Психокорекція не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості і може здійснюватись навіть у тому випадку, коли клієнт не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекційних вправ. На наш погляд, психоко¬рекція - це процес розширення діапазону реагування клієнта на ті чи інші подразники, формування нави¬чок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.
Психокорекція потрібна у роботі з такими клієнта¬ми, які добре розуміють і усвідомлюють свої проблеми, знають, що потрібно робити, щоб їх позбутися, але змінити свої звички самотужки не можуть. Також психокорекція використовується для роботи з клієнтами, які відзначаються незрілою особистістю, зокрема з дітьми. Ця форма роботи психолога засто¬совується для виправлення вад пізнавальної та емоційно-вольової сфери, для подолання відставання в інтелектуальному або особистісному розвитку.
Психокорекція може виступати як самостійний вид діяльності практичного психолога, може доповнювати психологічне консультування. Психокорекційні прий¬оми використовуються також для психопрофілакти¬ки.
Організація психокорекційної роботи
На основі психологічного діагнозу складається про¬грама психокорекції, яка містить мету, напрями ко¬рекції, психологічні механізми допомоги, у ній також зазначається приблизна кількість занять, їхня частота (двічі чи тричі на тиждень) та тривалість одного за¬няття. Перераховуються методи та прийоми, які бу¬дуть використовуватися, визначається форма занять (індивідуальна чи групова). На підставі психоко¬рекційної програми складаються конспекти занять. Завдання, що добираються на кожне заняття, мають бути спрямовані на реалізацію усіх зазначених в про¬грамі напрямів. Конспект містить опис завдань у певній послідовності, конкретний перелік обладнан¬ня. У ньому також виділяється колонка, в якій поруч з кожним завданням фіксується результат дитини. Після заняття психолог аналізує його успішність і складає конспект наступного заняття. При підготовці до групової психокорекційної роботи психолог скла¬дає програму на кожного учасника групи, у конспекті передбачається роль, види завдань та спосіб їх вико¬нання для кожної дитини. Результати фіксуються та¬кож окремо для кожної дитини.
Психокорекційні заняття можуть проводитись в індивідуальній або груповій формі. Вибір форми за¬нять залежить від мети. Так, наприклад, якщо об'єктом корекційного впливу виступають навички спілкування з однолітками, то більш ефективною, очевидно, буде групова форма. А корекцію вад пізна¬вальних процесів зручно проводити індивідуально. Крім того, при певних медичних та психологічних діагнозах (аутизм, грубе порушення поведінки тощо) існують протипоказання до групової форми занять. Кількість учнів у корекційній групі не повинна пере¬вищувати п'ять чоловік. Тільки за такої умови психо¬лог може виразно усвідомлювати все, що відбувається у психіці кожної дитини. Групову психокорекцію слід відрізняти від соціально-психологічних тренінгів. Під час тренінгу психолог працює з групою (7-12 учнів), а під час психокорекції - окремо з кожною дитиною.
Принципи психокорекції:
1. Єдність діагностики і корекції. Цей принцип ре¬алізується у трьох аспектах. По-перше, корекційній роботі передує діагностика, по-друге, в процесі ко¬рекції йде уточнення діагнозу, по-третє, корекційна робота потребує постійної оцінки її ефективності, критерієм якої є ті зміни, які відбуваються у психіці дитини.
2. Діяльнісний принцип корекції. Головним засобом корекційно-розвивального впливу є організація ак¬тивної діяльності ДИТИНИ у співробітництві з дорос¬лим.
3. Психокорекція проводиться у зоні найближчого розвитку, оскільки робота з дитиною за межами цієї зони (за Л. С. Виготським) не матиме корекційного ефекту.
4. Спрямованість корекційної роботи "згори дони¬зу", тобто на створення оптимальних умов для роз¬витку вищих психічних функцій, за рахунок яких бу¬дуть компенсовані недоліки елементарних психічних процесів. Наприклад, для подолання вад механічної пам'яті, необхідно розвивати мовлення, мислення, логічну пам'ять; для корекції недоліків уваги психо¬лог удосконалює регулюючу функцію мовлення дити¬ни, самоконтроль.
5. Принцип нормативності, зміст якого полягає в орієнтації на еталон розвитку на певному віковому етапі. Тобто в результаті корекції дитина має досягти такого рівня розвитку, який відповідає її віку.
6. Врахування в корекційній практиці системності розвитку. Усі особистісні якості, психічні функції тісно взаємопов'язані між собою. Тому недоліки однієї з них призводять до недостатності інших. Ко¬рекція має бути спрямована на усунення причини відхилень у розвитку.
7. Принцип "заміщуючого онтогенезу". Корекційна робота має починатись від тієї "точки", після якої по¬чалось відхилення від ідеальної програми розвитку.
8. Дуже важливо, щоб корекція розвитку носила ви¬переджаючий характер, була спрямована не на трену¬вання й удосконалення того, що вже досягнуто дити¬ною, а на активне формування того, що планується досягнути у найближчій перспективі відповідно до законів вікового розвитку і становлення індивідуаль¬ності.
9. Принцип наступності: колене заняття містить ті завдання для самостійного виконання, які на попе¬редньому виконувались за допомогою психолога. Як¬що на попередньому занятті дитина не впоралась з певним завданням, на наступному пропонується його спрощений варіант.
10. Врахування індивідуально-психологічних особ¬ливостей дитини, її інтересів, здібностей, якостей ха¬рактеру, соціальної ситуації розвитку тощо.
11. Дитина обов'язково має одержувати задоволен¬ня від психокорекційних занять. Це забезпечується завдяки тому, що психолог, по-перше, використо¬вує цікаві для дитини види завдань; по-друге, ство¬рює такі умови, за яких дитина переживає успіх, за¬доволення від подолання труднощів; по-третє, вияв¬ляє емпатію, приймає дитину такою, яка вона є, не оцінює її.
Механізми психокорекції залежать від причин, що зумовили відхилення у психічному розвитку дитини. Якщо недостатня сформованість окремої психічної функції зумовлена локальним пошкодженням кори головного мозку, то для відновлення цієї функції не¬обхідно "обійти ушкоджену ділянку", сформувати не¬обхідні операції іншим шляхом, з опорою на збере¬жені психічні процеси.
Іншою причиною наявності вад психіки може бути відсутність необхідних соціальних умов її розвитку або неврахування індивідуальних особливостей дити¬ни. За сприятливих умов психічні процеси форму¬ються у дитини спонтанно, завдяки наслідуванню до¬рослих і узагальненню досвіду. Через інертність нер¬вових процесів, або порушення динаміки їхнього перебігу (переважання збудження чи гальмування), або через відсутність сприятливих умов психічні функції формуються неправильно, поверхово. У цьо¬му випадку, щоб відновити ушкоджену функцію, не¬обхідно провести дитину через весь процес її форму¬вання.
За теорією Л. С. Виготського, психічні функції фор¬муються у спільній зовнішній діяльності з дорослим з наступною їх інтеріоризацією у внутрішній план. Тому механізмом корекції у цьому випадку буде ор¬ганізація відповідної практичної діяльності, яку пси¬холог спочатку виконує разом з дитиною. Далі са¬мостійність дитини у цій діяльності поступово збільшується. Дитина опановує її, удосконалює, ро¬бить своєю і переводить у внутрішній план.
Успішність цього процесу, на думку П. Я. Гальперіна, залежить від повноти і способу задання орієнтовної основи дії (система умов і ознак, від яких залежить правильність виконання дії), а також від по¬етапного переходу від практичних дій з предметами, оперування образами, до дій у мовленні і подумки.
Методи психокорекції, якими може користуватися шкільний психолог:
ігротерапія, арттерапія, психогімнастика, дидак¬тичні та рухливі ігри.
Психологічне консультування - це процес створен¬ня психологом таких умов спілкування, за яких клієнт, здійснюючи дослідження власної особистості, починає краще розуміти себе та свої стосунки з інши¬ми людьми, по-новому бачить і оцінює свої проблеми і знаходить альтернативні варіанти їх розв'язання, бе¬ре відповідальність за своє життя на себе. Основне за¬вдання психологічного консультування, за словами В. М. Федорчука, полягає у тому, щоб допомогти клієнтові подивитись на свої проблеми збоку, зміни¬ти його установки на інших людей та на форми взаємодії з ними. На відміну від психокорекції, при якій психолог активно формує у клієнта певні навич¬ки, у психологічному консультуванні клієнт сам пра¬цює над своїми проблемами, а психолог лише ство¬рює для цього умови. Якщо результатом психоко¬рекції є зміна зовнішньої поведінки, то результатом психологічного консультування (як і психотерапії) є перебудова внутрішнього психологічного життя індивіда.
Психологічне консультування використовується у тих випадках, коли потрібно змінити погляди клієнта на життя і своє місце в ньому, на стосунки з іншими. Воно ефективне у роботі з особами, які здатні до гли¬бокого самоаналізу, можуть критично поставитись до себе. Тому цей вид психологічної допомоги мож¬на проводити з учнями підліткового та юнацького віку, з вчителями, батьками.
Психологічне консультування слід відрізняти від рекомендацій (Р. В. Овчарова називає їх консуль¬таціями), що надаються батькам, вчителям, дітям; сутність яких зводиться до того, що психолог радить вдатись до конкретних дій, змін поведінки, стосунків з метою впливу на інших учасників навчально-вихов¬ного процесу. Досвід роботи показує, що такі кон¬сультації рідко бувають ефективними, оскільки клієнти сприймають прямі поради як звинувачення у тому, що вони поводять себе неправильно, припуска¬ються помилок, що в свою чергу викликає опір. Клієнти починають запевняти, що всі ці рекомендації вони виконують, але це не допомагає.
Принципи психологічного консультування:
1. Психологічне консультування може мати пози¬тивний ефект за умови, що воно проводиться за ба¬жанням самого клієнта. Тобто клієнт усвідомлює на¬явність проблеми, прагне її розв'язати і вірить, що йо¬му в цьому допоможе психолог.
2. Психолог приймає клієнта таким, яким він є, ви¬являє до нього емпатію, не оцінює його.
3. Психолог не бере на себе відповідальність за май¬бутнє клієнта, тому нічого не радить, не дає ніяких рецептів.
4. Орієнтація на норми і цінності клієнта. Консультант не займається вихованням, не має права насаджувати свої цінності або критично ставитись до
цінностей клієнта.
5. Розмежування особистих та професійних стосунків.
6. Включення клієнта у процес консультування Для того, щоб консультування було ефективним клієнт має відчути себе максимально включеним у бесіду, яскраво та емоційно переживати все те, що обговорюється з консультантом.
Психологічне консультування не потребує психодіагностики, оскільки психолог аналізує ситуацію клієнта як унікальну. Основним методом такого аналізу є інтерв'ю (за Г. С. Абрамовою) або консультативна бесіда (за Ю. Е. Альошиною). Г. С. Абрамов; виділяє 5 стадій інтерв'ю:
1) досягнення взаєморозуміння. Психолог встанов¬лює контакт з клієнтом, створює довірливу атмосфе¬ру, визначає, що саме буде темою взаємодії з клієнтом, дає йому інформацію про свої можливості;
2) збір інформації. Психолог з'ясовує, чому клієнт звертається до нього, як він бачить свою проблему;
3) визначення бажаного результату. Психолог допо¬магає клієнту визначити свій ідеал, відповісти на за¬питання про те, яким він хоче стати і до яких наслідків це приведе;
4) побудова альтернативних рішень. Розглядаються можливі варіанти зміни ситуації, їхні наслідки та прийнятність такого перебігу подій для клієнта;
5) завершення бесіди, узагальнення попередніх етапів, підведення підсумків.
Процес консультування потребує від психолога глибоких психологічних знань щодо проблем станов¬лення особистості, зорієнтованості у різних напрямах і підходах щодо надання психотерапевтичної та психоконсультативної допомоги.
Іноді у практиці шкільного психолога бувають ви¬падки, коли до нього звертаються занадто пізно, коли в учня мають місце виразні ознаки неврозу, психо¬патії, аддиктивної та кримінальної поведінки. Психо¬логічна допомога таким дітям потребує багато часу та особливих умов, які у школі створити неможливо. Значній частині таких дітей потрібна допомога психіатрів та психотерапевтів.
Соціально-психологічна профілактика - це систе¬ма заходів, спрямованих на охорону психічного здо¬ров'я; попередження неблагополуччя у розвитку лю¬дини, групи; створення психологічних умов, сприят¬ливих для нормального розвитку (3. Кісарчук). Така профілактика починається тоді, коли ще немає особ¬ливих складностей у житті дитини. Проте психолог, вивчаючи умови індивідуального розвитку особис¬тості, соціально-психологічні зміни у житті мікро- та макросоціуму, прогнозує можливість появи тих чи інших ускладнень і проводить попереджувальну ро¬боту.
Психопрофілактична робота у школі проводиться у двох напрямах:
1. Створення таких умов навчання й виховання, які б сприяли гармонійному особистісному розвитку кожного учня. Для реалізації цього напряму особли¬вої уваги психолог надає першим крокам дитини у школі та наступним перехідним етапам у шкільному житті (перші, п'яті, дев'яті та випускні класи), допо¬магаючи вчителям та батькам успішно адаптувати її до змін соціальної ситуації.
Психолог також допомагає педагогам реалізо¬вувати принцип диференційованого навчання та індивідуального підходу, створювати сприятливий психологічний клімат у школі і в кожному класі, розв'язувати конфліктні ситуації.
2. Виявлення "групи ризику", тобто дітей з "психо¬логічною готовністю" до дезадаптивної поведінки, і створення умов, які б зменшили вірогідність виник¬нення у них відхилень у розвитку. Найчастіше до "групи ризику" потрапляють учні з вразливою нерво¬вою системою, з розладами у вищій нервовій діяль¬ності, зі зниженими інтелектуальними здібностями; не підготовлені до навчання у школі, з акцентуаціями характеру, а також ті, які перенесли психотравми або виховувалися у несприятливих сімейних умовах.
Психолог має виявити таких дітей, скласти програми психопрофілактичної роботи для кожної з них і реалізувати їх. До цієї роботи обов'язково залу¬чаються батьки та педагоги. При потребі змінити ставлення до такої дитини з боку найближчого ото¬чення, проводиться консультування з батьками та вчителями.
У психопрофілактиці використовуються тренінги, релаксаційні техніки, аутотренінги, консультації, ті самі методи та прийоми, що й для психокорекції, але вже не з корекційною, а з розвивальною метою.


Категория: разное | Добавил: lanset (06.05.2008)
Просмотров: 7098 | Рейтинг: 4.7/3 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Форма входа
Поиск
Друзья сайта